Як розказувати про свою онкологію дітям?

Переважно я була максимально відвертою. Коли згадую, як розповіла доньці, що у мене діагностували рак, завжди думаю: чи не розповіла їй занадто багато? Чи потрібно було дозволити дев’ятирічній дитині дивитися, як я плачу, сидячи зсутулившись на закритому туалетному сидінні? Чи повинна була я, щоби бути максимально відвертою, тягнути її зі собою та чоловіком на першу консультацію з онкології? Чи нормально було з мого боку жартувати про свій онкостатус під час лікування? Чи не говорила я надто багато про рак? Чи, можливо, замало?

Я не знаю. Ми всі люди і ніколи не чинимо цілковито правильно у всіх ситуаціях. Проте абсолютно впевнена: ви не на самоті зі своїм раком. Ваша сім’я має рак разом з вами, ваші найближчі друзі, приятелі та колеги мають рак разом з вами. І хоча ви не повинні бути настільки відвертими, наскільки була я у свій час (вела блог, розказувала людям в автобусі), вам, напевно, варто розказати хоча б дещо про труднощі, з якими ви зіткнулися. Якщо ви не розповідаєте нічого, діти можуть уявити речі, набагато страшніші, ніж хімія.

Пам’ятайте: те, що ви хочете захистити своїх дітей від тривоги та невідомості, – абсолютно нормально. Однак, з погляду експертів, діти почуватимуться у більшій безпеці  тоді, коли бути з ними щирими.

Вочевидь, ступінь відвертості залежить від віку дітей. Порівняйте розмову про рак з розмовою про секс. Маленьким діткам достатньо, наприклад, лише повідомити: “Татко хворіє, але у нього хороші лікарі, які роблять все для того, щоб він одужав”. Дітки, котрі вже ходять до школи, захочуть, ймовірно, почути більше деталей, а зі старшокласниками можна обговорити стадію, процент одужання, прогноз та ін. Підлітки можуть навіть виявити бажання обговорити шляхи лікування. Не забороняйте їм це.

Основне полягає в тому, що ви повинні підготуватися до розмови зі своїми дітьми, а коли розмовляєте з ними, дайте їм змогу осмислити інформацію, яку вони почули. Поцікавтеся, чи вони мають до вас питання. Якщо їх нема, дітям, найімовірніше, треба більше часу для усвідомлення новини. Поговоріть з ними знову через декілька годин чи днів. З’ясуйте, що вони знають, і чи не склалися у них хибні уявлення про ситуацію. За необхідності скорегуйте їх.

Діти зазвичай егоїстичні, й це нормально. Вони мають право знати, як ваш діагноз та лікування можуть вплинути на їхнє життя. Дайте їм зрозуміти, що вони завжди зможуть з вами порозмовляти. Ви не пошкодуєте.