Вагінальний кандидоз спричиняє свербіння та подразнення у піхві й вульві (зовнішніх статевих органах). Дріжджі – тип грибка, який існує у піхві разом з бактеріями й іншими організмами. У випадку, коли з певних причин порушується баланс організмів, дріжджі розростаються і призводять до подразнення. Вагінальний кандидоз – це не ЗПСШ (захворювання, що передається статевим шляхом), і за правильного лікування він швидко минає.

Вагінальний пролапс трапляється, коли піхва, матка або інші органи таза починають «випадати» зі свого місця через те, що м’язи та зв’язки, які їх підтримують, розтягуються та слабшають. У випадку важкої форми ці органи можуть випиратися з вагінального отвору. Стрес через вагітність і вагінальні пологи, а також втрата м’язового тонусу з віком можуть спричинити таке захворювання. У багатьох жінок, хворих на вагінальний пролапс, відсутні будь-які симптоми, але він може призводити до болю під час сексу, тиску на таз чи сечовий міхур або до нетримання калу. Лікування — від спеціальних вправ до хірургічного втручання — загалом залежить від того, наскільки прогресуючим є вагінальний пролапс.

Вагініт – це будь-яка інфекція або запалення піхви та вульви (складок шкіри ззовні піхви). Вагініт можуть спричинити грибки, бактерії, хвороби, що передаються статевим шляхом (наприклад, трихомоніаз), алергічні реакції або низький рівень гормонів. За правильного лікування вагініт швидко минає.

Вагітність настає, коли сперматозоїд і яйцеклітина об’єднуються й утворюють ембріон. У нормі це відбувається у матковій трубі. Наступні кілька днів ембріон рухається трубами в напрямку матки. Згодом він імплантується у слизову матки і починає розвиватися. Нормальний період вагітності – дев’ять місяців. Упродовж цього періоду плід отримує кисень і поживні речовини від матері через плаценту. Доки жінка вагітна, її тіло виділяє спеціальний гормон вагітних, який називають хоріонічним гонадотропіном (hCG). Вагітність підтверджується наявністю цього гормону.

Вальгусна деформація – це кістковий наріст на зовнішньому нижньому боці великого пальця ноги. Причиною деформації є вигинання великого пальця ноги в напрямку до сусіднього пальця, унаслідок чого суглоб в основі великого пальця збільшується. Наріст може почервоніти, запалитися та боліти. Вальгусна деформація може бути настільки болісною, що вам стане важко взуватися чи взагалі ходити. У деяких людей розвивається вірусна деформація мізинця – наріст на зовнішньому нижньому боці мізинця ноги. Тісне взуття та високі підбори лише погіршують ситуацію. Причиною вальгусної деформації може бути травма стопи, порушення нервових закінчень у стопі, вроджений аномальний розвиток кісток стопи, певні типи будови стопи, артрит. До вальгусної деформації можуть також призвести заняття видами спорту, котрі сильно тиснуть на суглоб. Наприклад, балерини часто страждають від вальгусної деформації стопи. Вчасне лікування, носіння зручного взуття, достатньо просторого для пальців, накладання на наріст подушечок, приймання протизапальних засобів, використання ортопедичних устілок для взуття незрідка сповільнюють деформацію пальця. Якщо деформація дуже сильна та болюча, вам допоможе операція з корекції кістки та видалення зайвого наросту.

Варикозне розширення вен — це перекручені й збільшені вени, що випираються під поверхнею шкіри. Часто вони з’являються на задній частині литки та на внутрішній стороні ноги і можуть спричинити біль чи свербіння. Варикозне розширення вен трапляється, коли клапани вен працюють неправильно. Замість того, щоб рухати кров до серця, клапани дають їй можливість накопичуватися і роздувати вени. Варикозне розширення вен часто спостерігається у жінок, зокрема вагітних, та людей похилого віку. Ймовірність розвитку варикозного розширення вен висока, якщо у вас — стояча робота чи зайва вага. Використання компресійних панчіх і тримання ніг у піднятому положенні під час відпочинку можуть бути корисними. Важку форму варикозного розширення вен можна лікувати за допомогою хірургічного втручання або ін’єкцій.

Варикозне розширення вен стравоходу виникає тоді, коли кров не може повноцінно циркулювати через печінку. Найчастіша причина цього — рубцювання печінки (цироз). Переважно варикоз стравоходу безсимптомний, доки вени не збільшаться настільки, що почнуть кровити. У такій ситуації кал стане кров’янистим або набуде чорного кольору; можливі також блювання кров’ю і запаморочення. Якщо в цьому стані вчасно не надати медичну допомогу, кровотеча може призвести до шоку або смерті.

Варикоцеле — варикозне розширення вен мошонки. Венозний вузол, що утворюється, на дотик може бути схожим на маленьку кульку з водою. Варикоцеле найпоширеніше серед чоловіків 15—25 років і зазвичай виникає з лівого боку. Хоча це захворювання часто не потребує лікування, воно іноді призводить до безпліддя. Переважно причини варикоцеле залишаються невідомими. Інші захворювання, наприклад, грижі або, зрідка, пухлини, також можуть спричинити варикоцеле.

Зазвичай сеча тече лише в одному напрямку — з нирок через трубочки, які називають сечоводами, до сечового міхура. Якщо сеча тече у зворотному напрямку — зі сечового міхура через сечоводи до нирок, — це називають везико-уретеральним рефлюксом. Таке захворювання найпоширеніше серед немовлят і дітей. Воно може бути первинним чи вторинним. Під час первинного везико-уретерального рефлюксу діти народжуються з дефектом клапану, який повинен блокувати потік сечі у зворотному напрямку зі сечового міхура до нирок. Вторинний везико-уретеральний рефлюкс пов’язаний зі закупоркою, переважно через інфекцію сечовивідних шляхів. Найпоширеніша ознака везико-уретерального рефлюкса — інфекція сечовивідних шляхів. Помірний везико-уретеральний рефлюкс у дітей часто минає сам собою. У важких випадках дітям можуть знадобитись медикаменти або хірургічне втручання. Іноді везико-уретеральний рефлюкс може призвести до ураження нирок, якщо його не лікувати. Інфекцію сечовивідних шляхів завжди потрібно лікувати антибіотиками.

Венерична лімфогранульома – захворювання, таке передається статевим шляхом і викликане бактеріями Chlamydia trachomatis. Воно може поширюватися через тісний шкірний контакт або під час статевого акту. За такого стану лімфатичні вузли у паху стають набряклими і чутливими, а також може виникнути болюче анальне чи ректальне запалення, що впливатиме на випорожнення. Зазвичай венерична лімфогранульома не поширена у розвинутих країнах Америки чи Європи; проте в останні десятиріччя у Північній Америці та Європі спалахи цієї хвороби спостерігались серед чоловіків, які мають гомосексуальні стосунки. Лікування хвороби антибіотиками переважно є успішним. Кожна людина з венеричною лімфогранульомою повинна звернутися до лікаря. Однак майте на увазі, що й інші захворювання можуть спричинити схожі симптоми.