Споротрихоз – це інфекція, спричинена грибком, виявленим у сфагнувому мохові, трояндах, сіні й інших рослинних матеріалах, а також у ґрунті. Грибок потрапляє на шкіру через колоту або різану рану в процесі того, коли людина контактує зі зараженою рослиною або ґрунтом. Грибок також може потрапити через дихальні шляхи. Споротрихоз може зумовити появу безболісних пухирців на пальцях та руках, що з часом розриваються і повільно загоюються. Хвороба без лікування може перетворитися на хронічну. Переважно грибок заражає лише шкіру, хоча може вплинути й на інші частини тіла. У людей зі слабкою імунною системою частіше розвиваються серйозніші проблеми зі здоров'ям – пневмонія, кісткова інфекція, артрит і менінгіт. Протигрибкові препарати, призначені впродовж декількох місяців, зазвичай виліковують грибкову інфекцію у більшості людей.

Пікацизм – це розлад харчової поведінки, коли у людини виникає непереборне бажання їсти неспоживні речі, наприклад, папір, землю і тому подібне. Зазвичай пікацизм трапляється у дітей, інколи – у вагітних. Маленькі діти завжди досліджують і кладуть у рот різні предмети, скажімо, кольорові крейдочки, але це не означає, що вони хворі. Про пікацизм йдеться лише тоді, коли людина регулярно вживає неїстівні речі принаймні упродовж місяця. Розлад харчової поведінки частіше спостерігається у дітей з порушеннями розвитку – розумовою відсталістю чи аутизмом. Пікацизм також може виникнути унаслідок дефіциту заліза й інших поживних речовин. Люди, хворі на пікацизм, мають непереборне бажання їсти неспоживні предмети – землю, фекалії, мотузки, відлущену фарбу, пральний порошок, кавову гущу. Сам собою пікацизм не становить жодної небезпеки для здоров’я, однак він має серйозну небезпеку залежно від того, що саме людина споживає як їжу. Адже після приймання речей, не призначених для вживання, у неї може виникнути кишкова непрохідність, отруєння свинцем, інфікування паразитами чи вірусне захворювання. Часто такий стан минає сам собою за декілька місяців. Однак у деяких людей пікацизм може бути пожиттєвою проблемою, особливо тоді, коли він розвинувся на тлі інших порушень розвитку. Лікування зазвичай передбачає поведінкову терапію, приймання певних ліків та інструкції для батьків про те, як не допустити, щоби дитина їла неспоживні предмети.

Стеноз аортального клапана — звуження аортального клапана у серці, яке заважає йому вчасно повністю розкритися, і внаслідок цього в основну артерію, тобто аорту, та в решту організму потрапляє менше крові. Серцю потрібно працювати сильніше, аби перекачувати кров, що призводить до його зносу. Ревматична лихоманка, накопичення кальцію з віком та дефекти серця можуть спричинити це захворювання. Коли ж людина не народилася з дефектом клапана, такий дефект у неї з’явиться, найімовірніше, не раніше ніж у віці понад 65 років. Ви можете відчувати задишку, запаморочення, біль у грудях. Це призводить до серцевої недостатності, тому більшість людей з часом потребуватимуть хірургічного втручання для виправлення або заміни клапана на протез.

Стеноз поперекового відділу хребта – звуження хребетного каналу в нижній частині спини. Унаслідок цього на хребет здійснюється додатковий тиск і з’являється біль, слабкість або оніміння у нижній частині спини, сідницях, ногах, ступнях. У літніх людей такий стан трапляється дуже часто, а його причиною переважно є артрит у певній ділянці хребта.

Стеноз грудного відділу хребтового каналу виникає, коли спинний канал у середній частині спини звужується. Це призводить до підвищеного тиску в спинному мозку і больових відчуттів у спині, ногах, неконтрольованого сечопускання чи дефекації, появи проблем з рівновагою. Такий рідкісний стан найчастіше виникає через надмірне перевантаження й старіння, але інколи може бути спричинений раком, що поширився на хребці.

Під час стенозу шийного відділу хребта звужується шийна частина спинномозкового каналу. Через це на спинний мозок здійснюється тиск, що призводить до появи болю, слабкості й оніміння у руках, ногах або шиї. У такому випадку ви також можете втратити рівновагу чи контроль за сечовим міхурем. Проте інколи це захворювання не має жодних проявів. Стеноз шийного відділу хребта – поширене явище у літніх людей. Лікують стеноз медпрепаратами, фізіотерапією, а у важких випадках – хірургічним втручанням.

Стимуляція соска може бути навмисною або випадковою. Жінка може ненавмисно стимулювати собі соски футболкою, яка треться об соски, бігаючи у вільному бюстгальтері, або ж годуючи грудьми. Жінка чи її партнер можуть стимулювати соски під час мастурбації або сексу. Інколи стимуляція сосків може призвести до подразнення і виділення з них рідини. Дехто навіть вірить:  якщо стимулювати соски під час вагітності, то це може спричинити скорочення матки і викликати родову діяльність. Насправді стимуляція сосків нешкідлива. Однак жінки, у котрих спостерігається хронічне подразнення чи виділення зі соска (і це відбувається не під час вагітності чи лактації), повинні проконсультуватися з лікарем, щоб виключити інші захворювання.

  Стороннє тіло у вусі може спричинити біль, почервоніння, ускладнити дренаж вушної сірки назовні, а в окремих випадках – призвести і до втрати слуху. Проблема виникає найчастіше у дітей, які можуть запхати до вух маленькі іграшки, гудзики чи їжу. Серед дітей старшого віку та дорослих поширенішим є потрапляння комах, що літають і повзають. Окрім того, вушна сірка може скупчуватись у вушному проході, а це може викликати біль і втрату слуху. Лікарі зазвичай видаляють предмети з вуха за допомогою інструментів, магнітів, промивання водою або відсмоктування.

  Багатьом людям у повсякденному житті в очі потрапляють сторонні предмети — бруд, пісок, вії. Зазвичай — це маленькі предмети, які не завдають серйозної шкоди. Рефлекторне кліпання та посилене сльозовиділення сприяють видаленню стороннього тіла з ока. Іноді стороннє тіло ока потребує невідкладної допомоги. Людині, яка працює в машинному цеху або забиває молотком цвяхи, в око може потрапити металевий осколок. Це може завдати непоправної шкоди, особливо тоді, коли допомогу не надати вчасно. Якщо вас непокоїть щось у вашому оці або в оці вашої дитини, зверніться за допомогою.

Існує перелік предметів, призначених для внутрішньовагінального використання, наприклад, тампони чи вагінальні свічки. Всі засоби, які не призначені для внутрішньовагінального використання і можуть бути вміщені туди випадково або навмисно, називають сторонніми предметами. Дітям дуже часто потрапляють вони в піхву. Маленькі дівчатка також можуть самостійно запихати в піхву сторонні предмети під час дослідження своєї анатомії та тіла. Дівчатка-підлітки, котрі лише починають використовувати тампони, можуть випадково лишити один, а згодом застосувати й інший. У жінок іноді теж таке трапляється. Якщо залишити тампон понад добу, він може спричинити свербіння, подразнення і виділення з піхви. У рідкісних випадках, коли залишити тампон на тривалий час, може розвинутись так званий синдром токсичного шоку внаслідок поширення стафілококової інфекції, що становить загрозу для життя. Деякі жінки свідомо запихають різні предмети в свою піхву для отримання сексуального задоволення. Невеликі предмети зазвичай не спричиняють болю, але можуть призвести до розвитку інфекції чи інших проблем тоді, коли їх вчасно звідти не вилучити. Жінки після сексуального насильства можуть бути з великими або гострими предметами – це зумовлює кровотечу, синці, біль.